Чорний Острів

Чо́рний О́стрів — селище міського типу в Україні, центр Чорноострівської селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області. Селище розташоване на річках Південному Бузі і Мшанці, за 2 км від залізничної станції Чорний Острів, за 20 км від Хмельницького. Легка, харчова промисловість. Магдебурзьке право з 1556 року. Статус смт з 1957 року. Населення — 905 мешканців (2021).

Історія

Про заснування цього поселення перекази свідчать таке. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.

1425 р. Чорний острів належав Іванові (Янові) Свірчу, наданий йому попередньо Вітольдом і в цьому ж році внаслідок обміну перейшов до Миколая Бедриха.

У XIV столітті це місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.

1493 Чорний Городок мав 18 димів.

1495 належав Новодворським.

Чорний Острів з 1545 р. належав Анні з Новодворських Влодковій — дружині старости Мацея Влодека. Пізніше він перейшов до її сестри Констанції Свірч. За часів Констанції король надав Чорному Острову Магдебурзьке право.

1552 року польський шляхтич Ян Каменецький — ротмістр корогви кавалерії оборони поточної — отримав у доживоття Чорний Острів (Подільське воєводство).

1592 р. племінник князя Дмитра Байди Вишневецького — Костянтин Вишневецький через одруження з Анною, отримав у володіння Чорний Острів, яким Вишневецькі володіли до 1744 р. Після смерті князя Михайла Серватія Вишневецького, місто перейшло його внучці — Катерині з Огінських Пшездецькій.

1671 р. Чорний Острів належав дядькові короля Михайла Вишневецького — князю Костянтину Вишневецькому, місто мало природний захист озерами та річкою Бог. На той час Чорний Острів був досить великим містом. 1667 р. татари не змогли взяти місто і відступили. В місті був дерев'яний костел та церква. Під ту пору усе місто було забудоване дерев'яними будинками. Замок знаходився на окремому острові і був оточений земляним валом та палісадом. Будинків в межах замку не було.

Чорноострівський замок

Дитинець замку на пагорбі був у плані квадратним, оточений з трьох сторін валами. Посередині був ґанок з колонами, під балконом, заставлений квітами. Від замкової брами дорога йшла вверх. Замок був чотирикутний під зеленим дахом. Іншою стороною замок виходив на став, тут на місці ґанку була індійська веранда з дощок, покрита тентами, на ній знаходилися цитрусові дерева та вазони з квітами, поміж якими стояли крісла та софа. Від веранди до озера вели кам'яні сходи на один рівень тераси, а потім на інший з якого йшов міст, довжиною 500 ліктів. На острівці був білий будинок. Міст йшов до острівця на озері і далі. За мостом був парк з вільшини, сосни, а понад самим озером були волошські тополі. Зліва від мосту була гребля та паркова брама.

У другій половині XVIII ст. Міхал Пшездзецький на місці замку Вишневецьких поставив палац. У Білій залі був портрет гр. Лізи Пшездзецької пензля Франца Вінтергальтера, були тут також портрети роботи Альфонса Муратона. В сусідньому залі висіли портрети родини Пшездзецьких, Олізарів, Мостовських пензля італійського портретиста Маттео Баччеллі, який проживав у Чорному Острові, в англійському будинку з терасою на березі річки. У Жовтому салоні був портерт Іринея Залуського та роботи П'єтро Тенерані. У Довгій залі знаходився великий «образ» (ікона) Св. Ієроніма пензля Доменікіно, за який король Станіслав Август пропонував 5000 дукатів.

У костелі біля палацу були образи пензля Баччеллі. Чорноострівський парк був закладений Марією Мостовською (Пшездзецькою). Чорний Острів належав пізніше гр. Лізі Пшездзецькій та її доньці гр. Марії Валевській. На острів вів міст на ланцюгах, а на самому острові був італійської архітектури палац. Музичним оркестром в Чорному острові керував Луїджі Тоніні. Чорний Острів не був жодного разу проданий, а переходив у спадок. Досі в маєтку збереглися чотири грубки і дубові сходи.

На Вовчій горі був будинок, збудований Мечиславом Пшездзецьким.

1556 року король Сигізмунд II Август надав містечку магдебурзьке право. Тоді тут був зведений укріплений замок.

1657 під Чорним Островом стояв табором семигородський князь Юрій II Ракоці. При переправі через p. Бог він був оточений військами Станіслава «Ревери» Потоцького, Єжи Себастьяна Любомирського, Стефана Чарнецкого і змушений був 23 липня підписати угоду.

Тут відбувались бої між польською шляхтою та козаками. За даними перепису 1545 року у Чорному Острові проживало 856 осіб православних.

За люстрацією 1780 місто налічувало 224 оселі, мало замок над озером, перебудований на палац і оточений високими валами.

Місто 1841 р. було оточене водою зі всіх сторін, та через чотири греблі поєднувалося з передмістями, в місті було багато мурованих будинків. Довкола церкви були розміщені у два ряди склепи, а за ними стояла жовта кам'яниця лікаря і наліво була мурована божниця.

Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер, обсаджений деревами і за ним була церква з зеленим куполом та високою квадратною дзвіницею з дзвонами. За церквою ринок з крамницями та посередині ринку аустерія (гостинний двір, із залою, казино, кімнатами для подорожніх).

У Чорному Острові було повітове однокласове народне училище. З 1856 по 1859 роки у цьому училищі викладав історію видатний український поет, байкар Леонід Глібов. З 1897 була школа для дівчат. Тут їх навчали французької та польської мов, а також всім тонкощам етикету: як поводитись у поважному товаристві, танцювати, як готувати їжу.

Крім цього, у Чорному Острові були заводи поташний, пивоварний, цегляний, механічний, столярний. Поблизу у с. Захарівці був завод по відливу церковних дзвонів. Один дзвін до сьогодні зберігся в Острозькій академії. Всі ці виробництва належали графу Пшездецькому. У містечку процвітала торгівля, влаштовувались ярмарки. На той час у Чорному Острові проживали 9 тисяч 300 осіб.

У новітній українській історії Чорний Острів став місцем бойової слави війська УНР та частин 6 Польської армії у 1920 році. Під час відступу польсько-українських військ та уряду УНР до Кам'янця-Подільського, будьонівська кіннота прорвалася в районі Волочиська та змогла закласти вибухівку на залізничному мості перед переправою до станції Чорний Острів. Уранці 6 липня зав'язався запеклий бій. Полковник Євген Мешек-Мєшковський очолив спротив і, попри переважаючі сили супротивника, вирушив у наступ. Заскочені таким маневром піших оборонців, червоноармійці почали відступати в бік станції Чорний Острів, а згодом були цілком вибиті з села.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 69 жителів селища.

Історія Пшездецьких

Свавілля шляхтича щодо чорноострівських селян дійшло до того, що він примушував кріпаків працювати навіть у святкові дні. Цю справу у 1838 році розглядав проскурівський повітовий суд. Не прийнявши ніяких рішень, суд під тиском незаперечних фактів усе ж констатував перевищення прав поміщиком. Люди розповідають, що Софія, дружина Пшездзецького, відпочиваючи на Кавказі, скуштувала приготовлену форель. Їй дуже сподобався смак цієї риби, і приїхавши додому, вона забажала її розводити у своєму маєтку. Тоді Карл змусив селян викопати ставок розміром 50 на 50 метрів. А як відомо, форель живе тільки у крижаній гірській воді. Тому кріпаки взимку заготовляли лід і зберігали його у льохах, а влітку ним щодня обкладали ставок, аби вишуканою рибою могли частуватися пани.

Безтурботне життя графа було затьмарене гіркою втратою. Літнього дня 1873 року дві його доньки поїхали на прогулянку верхи. Того дня ніщо не сповіщало біди. Але Лаурі стало погано і вона впала з коня. Важка травма — перелом хребта, прикувала дівчину до ліжка. Батько, який не бажав спокійно споглядати як поволі помирає його донька, вирішив вести її на лікування до Риму. У дорозі Лаурі стає тільки гірше і вона помирає у 21-річному віці. Її поховали у сімейному склепі, який знаходився під будівлею костелу. Засмучені важкою втратою батьки замовляють коштовний надгробок у видатного скульптора, професора Петербурзької академії мистецтв Віктора Бродського. Майстер працював над замовленням 2 роки. Надгробок з білого каррарського мармуру вагою понад 3 тонни 1876 року було доставлено залізницею. Пам'ятник встановили у костелі, де знаходився родинний склеп. 1898 році Карл помирає. Вдова продає родинний маєток невідомому власникові. За умовами договору про продаж, вдова Софія мала право жити у садибі до смерті. Вона не хотіла виїздити до Польщі і покидати могили своїх рідних. Софія померла у 1900 році і похована у родинному склепі поряд з чоловіком і донькою. Кажуть, що перед смертю графиня розпорядилась закопати срібний родинний посуд у підземному переході, якій сполучав костел із садибою. У свій час паничі щоранку перед сніданком цим переходом діставались до костелу. Тільки помолившись, вони приступали до трапези. Після того, як костел відвідала родина, він відчиняв двері для простих людей.

З усієї родини залишилась старша донька Пшездзецьких — Марія, яка виїхала до Варшави, де згодом вийшла заміж. Її рід продовжується донині. Правнук Марії Пшездзецької — Мар'ян, якому зараз за вісімдесят, спеціаліст зі Східних ринків. Він живе у Варшаві, але часто буває в Україні. Є ще один нащадок Ярослав Пшездецький — магістр духовної семінарії у Ватикані.

Жителі Чорного Острова у буремні часи переховували надгробок Лаури під престолом у костелі. 1938 року його віднайшли. Він був засипаний землею та сміттям. Тоді його і перевезли до Кам'янця. На нього претендували Московський музей ім. Пушкіна, та Літературний музей російського мистецтва у Петербурзі. Серед радянських чиновників знайшлася людина, яка зрозуміла, що такий шедевр має залишитись в Україні. Але розпочалась Німецько-радянська війна, яка і відволікла увагу чиновників від цього питання. Після війни до цієї теми також не повертались.

Служитель Чорноострівського костелу — брат Юрій каже, що останки родини Пшездзецьких і до сьогодні знаходяться у склепі. Але він замурований і доступу до нього немає.

У садибі Пшездзецьких до 1982 року розташовувалась загальноосвітня школа. Сьогодні у цьому приміщенні діє музична школа.

Олександр Андрійович Казіміров мріє відновити колишню славу Чорного Острова: «Я хотів би, щоб цей маєток взяла під свою опіку держава. З жодним із нащадків ще не зустрічався. Нам не потрібна від них матеріальна підтримка, однак може вони посприяють з документальними свідченнями про родину Пшездецьких. Адже більшість архівних матеріалів про них знаходиться у Польщі».

Сьогодні костел діє, його відвідують парафіяни з 15 навколишніх сіл. На святковій службі, яку провів єпископ Леон Дубравський, після проповіді хтось із парафіян вигукнув: «Поверніть нам Лауру!». Чорноострівчани вірять, що краса, яку віртуозно передав відомий скульптор у камені, поверне містечку хоч часточку колишньої величі.

Інші місця

Церква Преображення Господнього 1775

Кам'яна церква, яку сьогодні відвідують віруючі, побудована у 1779 році і освячена на честь Преображення Господнього. Цегляна церква (в плані має вигляд хреста) заснована у 1775 році за дозволом єпископа УГКЦ Петра Білянського. Збудована церква коштом унійного свяшеника Іоана Стрельбицького-Жигайла, який також у 1779 році освятив церкву. В 1808 році вже православним настоятелем Іоаном Курчинським був перебудований дах церкви, побудована дзвіниця з дзвонами і побудована огорожа. У 1836 році був влаштований новий іконостас на кошти гр. Костянтина Пшездзецького та парафіян. В церкві була стара ікона — копія Почаївської чудотворної ікони Богоматері.

Костел Небовзяття Пресвятої Богородиці

У 1797 році розпочалось будівництво костелу на честь Небовзяття Пресвятої Богородиці, яке тривало 20 років. Костел фундував Міхал Пшездзецький. Костел збудований за грецьким архітектурним стилем. На костелі знаходилася постать Богородиці оточеної з двох сторін ангелами та апостолами Петром та Павлом. Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер: квадрат обсаджений деревами. Як засвідчують історичні джерела, тут було встановлено орган. Всіх парафіян за даними у 1858 році, які записані у церковній книзі, налічувалось понад 5 тисяч осіб. У крипті костелу була усипальниця родини Пшездзецьких. У революційному вирі 1910-1920-х років костел перетворили на склад, згодом там був будинок культури. У 1992 році храм відновили.

Ратуша

Пам'ятка розташована в центрі стародавнього міста Чорний Острів, що знаходиться за 20 км від обласного центру м. Хмельницького. Її було збудовано на початку XIX ст. 4 липня 2014 року будівлю було пошкоджено пожежею. Наразі вона потребує реставрації. Фасад ратуші сьогодні Ратуша має статус історично-культурної пам'ятки України місцевого значення.

Флора та фауна

Тут водяться багато видiв хребетних, зокрема риби,земноводні,плазуни,птахи,. Для лiсових формацiй характерними є: лисицi, козулi, лiсовi куницi, багато видiв птахiв (дятли, синицi, сойки, дрозди, зяблики), вужi, ящiрки, жаби, тритони, їжаки та iн.

Рослинність

Найбiльшi лiсовi масиви на дерново-пiдзолистих, супiщаних i пiщаних грунтах. В деревостої панує сосна, часто домiшується береза, значно рiдше - дуб та ялина. Пiдлiсок в таких лiсах практично вiдсутнiй.