Вікімандри:Мандрівка місяця/Кандидати

15 -17 вересня 2017 року учні військово – патріотичних гуртків «Сокіл», «Джура» Новотроїцької ЗОШ І – ІІІ ступенів №1 та вихованці Будинку дитячої та юнацької творчості здійснили триденний піший похід. Маршрут проходив через «м. Каховка - Каховське лісництво – м. Таврійськ – м. Нова Каховка – с. Козацьке – с. Веселе». Таврія – це справжня перлина степового краю України. Її оспівували у віршах, складали про неї пісні. Велике враження на дітей справила садиба винного господарства Трубецьких, яка знаходиться на протилежному березі від Нової Каховки,де закінчується дамба Каховської ГЕС, знаходиться село Козацьке, в якому колись красувалася садиба князя Петра Миколайовича Трубецького (1858-1911). Серед місцевих жителів ходять абсолютно різні легенди : одні кажуть,що князь не полюбляв цей дім і не жив в ньому, інші кажуть,що і жив і любив.

       Насправді Петро Миколайович вперше приїхав в Козацьке в 1875 р. В 90-х рр. побудував маєток і тут ріс та виховувався його спадкоємець. Маєток споруджений на межі 19-20 ст. у стилі французького ренесансу.
	 
        До наших днів збереглися руїни палацу, огорожа, господарські будівлі, льохи 1897 р., склад 1897р. та флігель 1884р. в стилі псевдоготики, місток.

Головною дорогою до садиби був Дніпро, тому парадний фасад та центральні ворота були направлені до річки.

        На території садиби знаходився великий кінний завод та численні виноградники закладені в 1896 р. за порадою князя Лева Сергійовича Голіцина.

В 2008 р. прийнято рішення відновити маєток в первинному вигляді.

         До садиби можна потрапити повернувши направо перед дамбою Каховської ГЕС. Територія охороняється і знаходиться за високим залізним парканом, тому потрапити туди можна лише, якщо пощастить.
         Цікаво, що за архівними даними, Козацьке було засновано 9 червня 1782 р., як володіння Івана Андрійовича Остермана і охоплювало територію близько 164 кв. км.
     	При Катерині ІІ він був російським посланцем в Стокгольмі, а потім віце - канцлером.
      	При Павлі І – державним канцлером та президентом колегії іноземних справ.

Назва населеного пункту походить від дніпровського рукава Козак,на яком лежить село. Вперше згадується в “Великому кресленні” 1672 р. Людей в Козацьке переселили з Курської, Могилевської та Тамбовської губерній. В 1860 р. в козацькому побував етнограф-мандрівник Афанасєв-Чужбинський та зустрічав ще перших поселенців: “Крестьянские избы и прочие постройки каменные, по случаю изобилия этого материала на всём прибережье. Народ живёт хорошо и много достаточных крестьян. У моего хозяина, например, 5 пар волов, 20 штук рогатого скота и около 200 овец. В Малороссии не у всякого мелкопоместного дворянина такое хозяйство.… Сам владелец не живет в имении, но оно вверено отличному управляющему, который кроме опытности обладает основательными сведениями в астрономии и, вообще, слывет прекрасным хозяином. Главное внимание его обращено на овцеводство – отрасль, составляющую в Новороссии капитальный доход и приносящую большую выгоду, чем само хлебопашество”.

       Про зміну власників існує сімейна легенда, переказана Володимиром Трубецьким: “В восьмидесятых годах XVIII столетия прадед мой граф Василий Васильевич Орлов-Денисов, впоследствии генерал-адъютант государя Александра Павловича, проходя с казаками из Крыма на Север, остановился на ночёвку в 70-ти верстах севернее Херсона. Заехав к соседней помещице графине Браницкой, в ее село Каменку, провел там вечер, поспорил с хозяйкою и на пари выиграл это ее имение с прилегавшей к нему землей в количестве 18 000 десятин. Место это понравилось прадеду, и он велел построить на высоком берегу Днепра из местного камня дом – копию Московского Румянцевского музея, обмеблировал его полностью, построил казарму, конюшню и хозяйственные постройки и, наконец, переселил из Рязанской губернии, из другого своего имения “Борки” – крестьян. Переселяя крестьян “в дальнюю губернию”, он приказал отобрать элемент наиболее дурной, строптивый и ленивый – в наказание за все эти недостатки. Эти свойства переселенцев по наследству перешли потомству, и нам – наследникам прадеда, пришлось непосредственно на себе и на своем хозяйстве ощущать их”.

Зараз ця велич минулого поросла чагарником, але архітектурна композиція і живописні краєвиди з видовищними водоспадами чистої джерельної води не залишають байдужими відвідувачів.